Хутір Морозинівка, невеличке поселення біля села Мирошниківки колись Коломацького району, загубився між гіллястими вербами, тополями і терниками, між безкраїх, до обрію, ланів із соняхами і стиглими хлібами. Тут навіть час, здається, плине тихо, як вода у маленькому струмочку – річечці за городами з вузенькою кладкою. Плине без поспіху, часто зупиняючись замислено, бо поспішати звідси справді не хочеться. Від мальовничої природи, від пісні солов’я у весняних садах, від квітучих ярів з медоносним різнотрав’ям і щедрими суничниками, від привітних осель і щирих людей. Тут неначе душа молодіє. Не дарма ж у Морозинівці завжди було багато односельців і серед них - чимало довгожителів.
(Докладніше - в публікації “Її душа – мов пісня й вишиванка”, вміщеній в номері 21 “Сільських новин” за 20 травня 2025 року).
