Кажуть, людина звикає до всього – до труднощів і випробувань, до життєвих незгод і нестатків. Ось тільки до війни не може звикнути, бо біль втрат, які вона несе, не лікується часом. Немає слів розради для матерів, які втратили cинів, не хочуть і не можуть повірити діти, що вже ніколи не побачать своїх батьків. Ось як мої учениці - десятикласниці Ков’язького ліцею, доньки загиблих воїнів Валерія та Євгенія, а також Анастасія, хрещений батько якої загинув у боях за рідний край. Горе постукало в їх домівки, і дівчатка, як можуть, переживають його. Ми, звичайно ж, підтримуємо їх, та бувають ситуації, в яких так мало значать слова...
Ці втрати болем торкнулися серця кожного мешканця селища. І так хочеться всім нам, щоб більше людей знали про загиблих героїв – вони заслуговують на це. Тож і вирішила розповісти про них.
(Докладніше - у матеріалі "Нас захищаючи, себе не вберегли...", вміщеному в №6 "Сільських новин" за 7 лютого 2023 року).
